Вивчення агресивності та емоційно- особистісної сфери дошкільників.

Однією з важковирішуваних проблем для педагогічного персоналу освітніх установ є проблема виховання у дітей миролюбності, гуманного відношення до людей, прагнення регулювати конфліктні ситуації або уміння їх уникати.
Звернення до проблеми агресії і насильства серед учнів обумовлене тим, що сучасна школа є не лише освітньою установою, але і місцем, в якому дитина отримує травматичний соціальний досвід. Вчителі, психологи і адміністративні органи освітніх установ сушать голову над тим, яким чином можливо понизити агресивну поведінку учнів і підібрати адекватні організаційні і психолого-педагогічні заходи, що дозволяють ефективно вирішувати спірні і конфліктні ситуації. Завдання це непросте, унаслідок того, що школа є віддзеркаленням суспільства, а суспільство буквально просочене насильством. Однією з важковирішуваних проблем для педагогічного персоналу освітніх установ є проблема виховання у дітей миролюбності, гуманного відношення до людей, прагнення регулювати конфліктні ситуації або уміння їх уникати.
В даний час розробляються різні способи її рішення. Безумовно, кращий спосіб – профілактика. Профілактику необхідно починати з раннього підліткового віку. Із-за своєї недосвідченості підлітки особливо сприйнятливі до традиційно прийнятих гендерних стереотипів, дотримуються думки про те, що вони повинні домінувати і підтримувати свою владу за допомогою сили і жорстокості. Це приводить до замішання у момент ухвалення відповідального рішення, підліткам буває важко судити про те, яку поведінку можна назвати нормальною, а яку – агресивною.
Агресивна поведінка – явище складне. Серед причин, що обумовлюють його, виділяють біологічні, психологічні і соціальні.
Насильство, витікаючи з боку держави (структурне насильство) провокує індивідуальне і групове насильство у громадян. Силові методи вирішення конфліктів приводять до ескалації насильства і утворюють так званий порочний круг насильства. Суспільна толерантність відносно агресії, насильства і жорстокості збільшує імовірність того, що підростаюче покоління сприйматиме насильство як норму і застосовуватиме його як інструмент при вирішенні спірних і конфліктних ситуацій.

У статті авторка психолог НВК Зінченко Н.В. наголошує, що незалежно від того, яким чином починається навчальний рік у школі, процес адаптації так чи інакше йде. Питання тільки в тому, скільки часу піде в дитини та вчителя на нього, і наскільки цей процес буде ефективний. 

Учень на початку шкільного навчання дуже потребує уваги батьків, незалежно від того, наскільки підготовленим до школи він був. Навчальна діяльність для дитини є кардинально новою, відмінною від того, чим дитина раніше займалася. Тому, поки не сформувались основні навички роботи, їй потрібно допомагати. Тим більше, що молодший школяр вчиться, щоб потішити батьків, викладача, учнів, щоб виглядати дорослішим і значущим. І тому цікавтесь, як дитині було у школі, що цікавого вона дізналась. Адже, якщо дитина відчуває, що нею не цікавляться, то вона втрачає інтерес до навчання.

   Але ця допомога має бути не по-материнськи сліпою, а психологічно доцільною.

Якщо дитина демонструє агресивні реакції, це ще не означає , що вона робить негативний вчинок. Виявляється, агресія – це форма поведінки, спрямованої на самозахист. Вона служить для адаптації до навколишнього середовища, задоволення бажань і досягнення мети. Тобто це те, що властиве нам від народження, те, що не можна знищити, можна тільки приглушити.

Ваш ребенок ни минуты не стоит на месте? Ему трудно спокойно сидеть на занятиях, он постоянно ёрзает на стуле, отвлекается, выкрикивает? Его поведение вызывает недовольство и раздражение взрослых? Состояние повышенной двигательной активности ребёнка, невнимательности, импульсивности получило название синдрома дефицита внимания и гиперактивности (СДВГ).«Активный» - от латинского «activus» - деятельный, действенный. «Гипер» - от греческого «Hyper» - сверх меры, указывает на превышение нормы.

Демонстративність — особливість особистості, пов'язана з підвищеною потребою в успіху й увазі до себе оточуючих. Дитина, якій властива демонстративність, поводиться нарочито, манірно. Театралізована поведінка, перебільшені емоційні реакції демонстративної дитини слугують засобом досягнення головної мети — звернути на себе увагу, здобути схвалення. Якщо для дитини з високою тривожністю основною проблемою с постійне несхвалення дорослих, то для демонстративної дитини — брак похвали.  

У юнацькому віці яскраво виявляються індивідуальні відмінності в інтересах та схильностях. Помітно виділя­ються дві групи юнаків та дівчат. Якщо одні не відчувають особливої схильності до окремих предметів і навчаються по всіх дисциплінах приблизно однаково, то в інших чітко визначені інтереси, про них вже відомо і вчителям, і одно­класникам, що ці учні сумлінно навчаються і люблять одні предмети і зовсім байдужі до інших.